СоловкиЭнциклопедия - крупнейший сайт о Соловках
Loading
Текущее время на Соловках:
:

Книга 10. Глава 2.

Соловки в истории Украины

Василь Овсієнко. Бывший политзаключенный рассказывает об украинских Соловках

"Я зацікавлений, щоб правда, яку знаю я, стала набутком якомога більшої кількости людей."
Василь Овсієнко. 12 березня 2007 року.

 

 

 

 

200 років тому, 31 жовтня (12 листопада за н. ст). 1803 року у віці 112 років на Соловках помер останній кошовий Січі Запорозької Петро Іванович Калнишевський. Народився він близько 1690 чи 1691 року (так подають в енциклопедіях) в селі Пустовійтівка Лубенського полку. Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною ІІ усунутий з посади.

Начало | Продолжение

Василь Овсієнко: Соловки отамана Петра Калнишевського

Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – 352 с., фотоіл. С. 42 – 48.

Літні монахи розповіли Д.Яворницькому ще жахливіше: “...Коли кошового перевели з Прядиленої (Прядильної. – В.О.) камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот; що, провівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; що в нього, як у звіра, виросли великі пазури, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками, розпався на лахміття і звалювався з плечей” (І.Шаповал, с. 30).

У таких камерах старий козак провів близько 12 років. Приблизно 1788 року він був переведений з камери в келію, спершу в 15-у, потім у 14-у, де умови були легші. Де ті келії, Яворницький не вказує.

Втім, Г.Г. Фруменков пише, що П.Калнишевський просидів 16 років у Головленковій тюрмі (вона ж Архангельська вежа) та 9 років у більш “комфортабельній” камері поруч з Поваренною. Ця вежа – над Святим озером, посередині між Архангелькою (Головленковою) та Нікольською. (С. 74).

На утримання П.Калнишевського з його конфіскованого майна видавалося по 1 рублю на день. Це були великі гроші. Проте за їх одержання завжди розписувалася охорона. Роками його охороняли солдати Іван Матвеєв, Антон Михайлов, Василій Нестеров, Василій Соханов.

Новий цар Олександр Павлович І, вступивши на престол 1801 року, 2 квітня видав амністію, де під № 28 записаний “Петр Иванович Калнышевский, подольский шляхтич, бывший запорожский кошевой атаман, в Соловецком монастыре”. За переказами (бо дехто сумнівається, чи він туди взагалі приїздив), коли цар звелів випустити на світ Божий 110-літнього діда, то він уже був сліпий. Цар вжахнувся, побачивши яму, в якій сидів кошовий, і спитав, яку б він винагороду хотів за страждання. Старець відповів: “Нічого мені не треба, государю, опріч одного: накажи збудувати острог для таких же мучеників, як я, щоб вони не страждали в земляних ямах”. (І.Шаповал, с. 32). Мабуть, це легенда, бо острог збудовано ще за три роки до того. Цар ніби запропонував козакові повертатися у свій край, але він відмовився, став простим послушником і через два роки помер 31 жовтня 1803 року (за новим стилем це буде 12 листопада).

Вход в келию
Вход в келию, где жил Петр Калнишевский. Соловки

На пам'ять про звільнення П.Калнишевський придбав для монастиря Євангеліє в срібній позолоченій оправі, вагою в два пуди і двадцять фунтів (до 40 кг), що коштувало 2435 рублів. Д.Яворницький його бачив і наводить напис. Ще раніше, 1794 року, П.Калнишевський дав зі свого скарбу гроші на спорудження запрестольного срібного хреста вагою 13 фунтів, з позолотою. Теж з написом.

Що П.Калнишевський був чоловік побожний, свідчить його благодійність на користь церкви у часи урядування на Запорожжі. Будучи заможним, він, суддя війська Запорозького, 1760 року подарував церкві рідного села Пустовійтівка Євангеліє, яке тоді коштувало 600 золотих рублів (за коня давали 5). Тепер воно зберігається в Роменському краєзнавчому музеї. А вже кошовим будучи, 1773 року заклав у рідному селі дерев'яну церкву Святої Трійці, що вважалася шедевром української архітектури. Большевики переобладнали її під клуб. У 90-х роках її рештки перенесено на Хортицю.

Коштом П.Калнишевського збудовано величну дерев'яну Покровську церкву в Ромні, яку освячено 1770 року. Її 1908 року перенесли до Полтави, де 1941 року вона згоріла.

Ще в 30-х роках ХХ ст. в знаменитому Межигірському монастирі під Києвом стояли дві церкви (одна з них Петра і Павла), збудовані коштом Петра Калнишевського. Знищені большевиками.

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 16 червня 2003 року за № 367-р “Про заходи щодо вшанування пам'яті Петра Калнишевського” передбачено провести реставраційно-ремонтні роботи Троїцької церкви в с. Пустовійтівка та розпочати відтворення Покровської церкви в Ромні.

2003 року о.Володимир Черпак справив службу Божу по Петрові Калнишевському та інших тут упокоєних на Старому монастирському кладовищі. Бо деякі екскурсоводи розповідають, що отаман, можливо, був похований там, на південь від кремля, неподалік Архангельської вежі та Святого озера. Або зовсім нічого не кажуть, щоб українці не заходилися з перевезенням та перепохованням. Але Д.Яворницький вказує:

«Умершего похоронили на самом лучшем месте монастыря, во дворе, близ алтаря соборного храма св. Преображения, с южной стороны, с одной стороны близ могилы архимандрита Феодорита, с другой близ могилы знаменитого деятеля в смутную эпоху Авраамия Палицина. Спустя 53 года после смерти Петра Ивановича Калнишевского над его прахом сооружена была плита архимандритом Александром Павловичем, впоследствии полтавским епископом, со следующей надписью:

“Господь нашъ Іисусъ Христосъ,
положилъ душу Свою на кресте за всехъ
насъ не хочетъ смерти грешника.
Здесь погребено тело въ Бозе
почившаго Кошевого бывшей
некогда запорожской грозной
Сечи Казаковъ. АТАМАНА
ПЕТРА КОЛЬНИШЕВСКАГО,
сосланнаго въ сію Обитель
по ВЫСОЧАЙШЕМУ повеленію в
1776 году на смиреніе. Он въ
1801 году по Высочайшему
повеленію снова былъ освобож-
денъ, но уже самъ не пожелалъ
оставить Обитель, въ коей об-
рел душевное спокойствіе
смиреннаго христіанина, искрен-
но познавшаго свои вины. Ско-
нчался 1803 года, октября 31.
дня въ Суб. 112 летъ от роду
смертію благочестивою, доброю.
Блаженни мертвіи умираю-
щіи, о Господе. Аминь.
1856. (череп і кістки) А.А.

(За відсутністю в нас літери «ять» ми написали «е», виділивши її жирним шрифтом).

Могили архімандрита Феодорита й Авраамія Паліцина збереглися. Там стоїть на ядрах кам'яна подоба домовини. Отже, місце поховання нашого козака цілком визначене. Однак його надгробок неодноразово переносили з місця на місце. Тільки випадково більшовики не пустили його на “стройку социализма” в часи “Соловецкого лагеря/тюрьмы особого назначения” (СЛОН/СТОН, 1920 – 1939) У 1999 – 2001 рр. надгробок лежав у ряду інших під західною стіною Спасо-Преображенського собору. (Мабуть, Г.Г. Фруменков помиляється, що тут і є могила отамана. – С. 74). 2002 року вцілілі надгробки нарешті зібрали в пантеоні між собором і дзвіницею. Розмір надгробку приблизно 1.40 на 0.80 м, товщина плити близько 30 см.

Оскільки надгробок зроблено через 53 роки після смерти П.І.Калнишевського, то Д.І.Яворницький сумнівається, чи справді отаман був спроможний у 85 років керувати Січчю Запорозькою, а після того в такому поважному віці вибути 25 років неволі. Можливо, що й сам кошовий не знав свого віку. Але нам дорога ця легенда.

За 400 років існування монастиря в’язнів під соловецькими вежами було біля 350. 1903 року на прохання братії острог закрили, щоб не порушувати святість і добре ім’я Божої обителі. Совєтська ж влада за 19 років, з 1920 до 1939, перепустила через Соловки понад 100 тисяч в’язнів. І довгожителів серед них уже не було. Половина в'язнів наклала тут головами…

Нині деякі люди виношують плани створення в Україні пантеону і перевезення до нього тлінних решток видатних українців, у тому числі останнього отамана Січі Запорозької, а також спорудження йому пам'ятника на Соловках. Дай Боже. Та навряд чи діючі там на одній території Спасо-Преображенський Соловецький ставропігійний чоловічий монастир і Соловецький державний історико-культурний і природний музей-заповідник погодяться на це. А от виготовити копію надгробку та привезти землі з його могили і насипати в Україні символічну могилу мученика цілком можемо.

27 жовтня 2003 року. Варіянти: Наша віра. – 2002. – Ч. 10 –11 (174 – 175); 2003. – Ч. 11 (187); Інформаційний бюлетень (Кременчук). – 2003. – Ч. № 44 (556). – 20. 11. 2003.

Начало | Продолжение

Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – 352 с., фотоіл. С. 42 – 48.

Поделиться в социальных сетях

Василь Овсієнко: украинцы в Соловках, СЛОНе и в Соловецкой тюрьме особого назначения (СТОН). Сандормох та Біломорканал.

Украинские Соловки

Личное дело каждого

правозащитник и бывший политический заключенный Василь Овсиенко Овсиенко
Василь Васильович

( 8.04.1949 )

"В ноябре 1978 г. заведено "дело" на Василя Овсиенко... Овсиенко, бывший политзаключенный, отбыл 4-летний срок лишения свободы в лагере строгого режима, в Мордовских политлагерях. После освобождения в 1976 г. над ним был установлен административный надзор — гласный надзор милиции, который продолжается до сих пор..." (С. Каллистратова, М. Ланда, Н. Мейман, В. Некипелов, Т. Осипова, Ю. Ярым-Агаев. Новые репрессии. Московская группа "Хельсинки", Документ N 78, 30 января 1979 г.)

"Совсем свежее сообщение: против члена Украинской группы "Хельсинки" Василя Овсиенко в лагере за три месяца до окончания срока заключения, возбуждено новое уголовное дело, на сей раз по статье 62-й Уголовного Кодекса Украинской ССР. Василя ожидают еще 15 лет лишения свободы". (Владимир Малинкович. Пятая годовщина создания Украинской Хельсинской группы. Русскую мысль, 12.11.1981)

Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – 2-ге видання, доп. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 49–53.