Украинцы говорят о Соловках

"Я пришел в редакцию рассказать о Соловках, потому что являюсь, наверное, одним из последних, кто был в том лагере. А не сегодня - завтра я умру", - сказал 91-летний Павел Константинович. Выживший там, откуда возвращались немногие, этот человек готовится... замерзнуть нынешней осенью в собственной квартире в Калиновке, что в Васильковском районе Киевской области... Живу вместе с женой, инвалидом второй группы. У нее полиартрит, 11 лет передвигается только с помощью табуреток... Но этой осенью в нашем доме пообещали не включать отопление. Предупредили: покупайте, мол, обогревательные приборы. Но на какие деньги?! Что же нам теперь делать - замерзать? А так - три "кубика" в вену, и засыпаешь. Мне этот способ рассказала врач в соловецкой больнице. Там были фельдшеры, "специализировавшиеся" на этом деле... (Павел Монаков. Из интервью. Цит. по ст. Ирина Голотюк. В больнице Соловецкого лагеря были специальные фельдшеры, помогавшие уйти из жизни: три "кубика" в вену. Газета "Факты". Киев, 18.09.2001)

Сандормох и Соловки: тут была расстреляна Украина...

Кіпіані Вахтанг (1971) Постійний автор газет "Контракти", "Україна молода", "Свобода", "Українська правда". Заслужений журналіст України, нагороджений вищою відзнакою НРУ "За заслуги перед українським народом"

...Влітку 37-го особлива трійка Управління НКВС Леніградської області (начальник УНКВС Л.Заковський, його заступник В.Гарін і прокурор Ленінграда Б.Позерн) присудила до розстрілу велику групу (всього 1825 осіб) в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення (рос. - СТОН).

Багато років не було відомо, де і коли червоні кати виконали свій варварський вирок. Найчастіше згадували власне Соловецькі острови, була й інша версія: в'язнів нібито посадили на баржі, які згодом просто потопили в Білому морі... і ось, нарешті, тримаю в руках документы зі спецсховищ КДБ (нині ФСБ Республіки Карелія). На кожному — гриф "Цілком таємно". Навіть мертвими розстріляні були небезпечними свідками проти радянського режиму...

16 жовтня 1937 року комісар держбезпеки I рангу Заковський складає 2 документи: перший на ім'я начальника СТОНу Апетера з наказом "негайно видати 1116 осіб, засуджених до розстрілу — відрядженому для виконання вироків... капітану Держбезпеки тов. Матвєєву М.Р."; другий — це розпорядження з грифом "тільки особисто" власне Матвєєву з наказом "розстріляти".

Масове вбивство невинних людей проходило в три етапи. Останню групу (198 в'язнів) розстріляли на Великому Соловецькому острові в районі "спецкомандировки" Ісаково 17 лютого 1938 р. Перед тим групу з 509 "соловчан" вивезли до Ленінграда (документи про виконання вироку від 8 грудня 1937 р. підписав старший лейтенант А. Полікарпов).

До останнього часу доля 1116 засуджених лишалася невідомою. Тепер картина виглядає наступним чином: 27 жовтня Матвєєв розстріляв 208 осіб, 2 листопада — 108, 3 листопада — 265, 4 листопада — 248, а за кілька днів — ще 210. П'ятеро засуджених до найвищої міри не потрапили на місце страти (один помер у тюрмі, а чотирьох відправили етапом у Ленінград, Одесу та Київ — і вбили вже там).

Місце загибелі 1111 мучеників — 16-й кілометр траси Мєдвєж'єгорськ-Повенець у Карелії. За наявними документами вдалося простежити їхній останній маршрут. Морем їх перевезли до містечка Кемь, звідти залізницею до Мєдвєж'єгорська, де знаходився слідчий ізолятор Біломорсько-Балтійського каналу (він вміщав не менше 300 чоловік). З СІЗО смертників зі зв'язаними руками на автомашинах відвозили до лісу в урочище Сандормох, де Матвєєв особисто (іноді за допомогою помічника коменданта УНКВД Ю.Алафера) розстрілював людей пострілом у потилицю з револьвера. Щодня по двісті осіб... Звичайна чекістська робота.

10 листопада капітан відзвітував нагору, що справу зроблено. і вже 20 грудня на нього чекав приємний сюрприз — цінний подарунок і орден Черноної Зірки - "за успішну боротьбу з контрреволюцією". Його сучасник писав: "Бив березовими палками контриків по головах, по спинах — всіх, хто під гарячу руку попаде". Засуджених розстрілював "быстро, точно и толково".

Після "викриття" Єжова великі й малі енкаведистські начальники самі опинилися за гратами. Матвєєв також — "за зловживання владою".

З протоколу допиту від 13 березня 1939 р.: "Питання: Ви брали участь в операціях з виконання вироків стосовно засуджених до найвищої міри покарання?

Відповідь: Так, у таких операціях я участь брав неодноразово, починаючи з 1918 р. з перервою з 1923 по 1927 рр... В 1937 р. вироки виконували безпосередньо я, Матвєєв Михайло Родіонович і Алафер, а решта членів бригади мали інші обов'язки...". Відтак багаторічного садиста-вбивцю також засудили. Велінням тієї самої "революційної совісті".

Ділянку в лісі, де вбито тисячі людей, знайшли цілком випадково. Якось пригадалося, що ще в 50-х роках екскаваторник із Повенця під час будівництва дороги викопав людські кістки. Тоді він їх закопав — "подалі від гріха". Потім — перед самою смертю — відкрив шпаринку один із місцевих мешканців-учасників розстрільних акцій НКВС. Сорок чекістів "працювали" вночі, мешкали в наметах під охороною. Виправдовуючись, говорив, що якби відмовився вбивати, то і його б розстріляли.

У 1994 р. бульдозерист, працюючи в піщаному кар'єрі в урочищі Сандормох, знов знайшов черепи із характерними дірочками і... знову закопав. Страх.

1 липня 1997 р. голова "Меморіалу" Карелії Юрій Дмітрієв нарешті знайшов перше поховання, братську могилу: "Побачив на грунті провалля правильної геометричної форми — якщо 15—20 см, то в могилі осіб сорок". Від людини залишається лише вісім відсотків об'єму. Бо ж душа невинно убієнних відлітає до неба...

Нині поховання жертв "великого террору" займають прямокутний шмат соснового люсу приблизно 350х250 метрів. За попередніми підрахунками, тут залишилось лежати 6-8 тисяч осіб.

27 жовтня цього року в лісі буде відкрито й освячено пам'ятник мученикам. Відомо, що спорудження меморіалу взяв під особистий контроль глава Карелії В.Степанов. Планується приїзд делегацій з багатьох регіонів Росії, з України, Татарстану, Удмуртії, Білорусі.

Я навмисно не згадував у тексті імена жертв. Адже сухий канцелярський перелік сам по собі промовляє, ні - волає до сердець, до пам'яті, до сумління.

...Із розстрільних списків

Атаманюк-Яблуненко Василь (1897), письменник-журналіст;
Бадан-Яворенко Олександр (1894), професор історії;
Барбар Аркадій (1879), директор Департаменту охорони здоров'я часів Директорії;
Вінницький Тарас (1890), колишній повітовий комісар Української Галицької Армії;
Валок Омелян (1902), полковник армії УНР, в 1933 р. - голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів;
Вороний Марко (1904), літератор-журналіст;
Вольф Михайло (1890), священик Римо-католицької церкви;
Дятлов Петро (1883), професор, кол. член ЦК УСДРП;
Епік Григорій (1901), письменник;
Зеров Микола (1890), професор літератури, письменник;
Ірчан Мирослав (1896), колишній хорунжий УГА, член Компартій Канади та Західної України, письменник-драматург;
Косар-Заячковський Мирон (1897), член Політбюро ЦК КП(б)У;
Крушельницька Володимира (1903), донька Антона Крушельницього;
Крушельницький Антон (1878), кол. міністр освіти УНР, письменник;
Крушельницький Богдан (1906), син Антона Крушельницького;
Крушельницький Остап (1913), син Антона Крушельницького;
Куліш Микола (1892), письменник-драматург;
Курбас Олександр (Лесь) (1887), режисер, творець модерного українського театру;
Мандель Мойсей (1893), завідувач іноземною редакцією видань КП(б)У;
Озерський Юрій (1896), голова українського Держвидаву;
Олійник Василь (1900), секретар голови РНК УРСР Любченка;
Підмогильний Валер'ян (1901), письменник, літературний перекладач;
Полоз Михайло (1891), нарком фінансів УРСР;
Решал Арон (1904), директор Всеукраїнського курортного тресту;
Сіяк Іван (1887), колишній заступник голови Директорії Бесарабії;
Чеховський Володимир (1876), професор історії, діяч УАПЦ...

(Вахтанг Кіпіані. Карельська трагедія. Сандормох і Соловки. "Україна молода". Цит. по www.kipiani.org. 2006)