СоловкиЭнциклопедия - крупнейший сайт о Соловках
Текущее время на Соловках:
:

Книга 10. Глава 2.

Соловки в истории Украины

Соловецкая тема журналиста Сергея Шевченко

"Прокатилась с грохотом революция по душам интеллигентским... "
Автор не известен. Журнал «СЛОН». Соловки, 1924.

 

Київська «Весна» на Соловках

Михайло Радецький
Михайло Радецький и Соловки с птичего полета...

 

 

 

Співробітники Державного архіву Служби безпеки України ввели в науковий обіг низку документів багатотомної групової справи «Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації» («Весна»), сфабрикованої органами ОГПУ–НКВД у 1930–1931 роках. За часів хрущовської «відлиги» КГБ СРСР, впорядковуючи власні архіви, передав з Москви до Києва майже всі матеріали фонду кримінальних справ на колишніх генералів і офіцерів царської армії – 3276 томів! На Луб'янці взяли до уваги наявність так званої «київської «Весни» («організації», штучно сформованої з викладачів військових дисциплін) на чолі з відставним генералом Володимиром Ольдерогге.

Київська «Весна» на Соловках

Володимир Ольдерогге
На знімке: Володимир Ольдерогге.

Цього росіянина дворянської крові арештували 7 грудня 1930 року, звинувативши в керівництві «контрреволюційною організацією» та шпигунстві. Коли 57-річного орденоносця примусили «каятися» (свідчення від 24 грудня), слідчі встигли схилити до «зізнань» ще майже сотню київських офіцерів. Як це робилося, можна почитати в архівних документах. Ось що казав у таборі в’язень Федір Пшеничний, до арешту – начальник бойового постачання Київської артшколи: «Не давали есть по трое суток, такое же количество суток меня заставляли стоять, как в строе по команде «смирно», били морду, имитировали расстрел, подготовляли к повешению, подготовляли к битью шомполами, когда обессилел и не мог стоять, дали подпорки, но заставляли стоять, после чего сразу шесть следователей в конвейерной системе стали меня допрашивать, и все же после всего этого я не сознался».

В’язні розповідали, що начальник Київського окружного відділу ГПУ Василь Іванов саджав їх на «стілець катувань». На ньому підслідного тримали по 10–12 діб, аж поки він непритомнів від утоми. Багато хто, не витримавши знущань, обмовив себе та інших... Самого Іванова, який у 1937-му обійме посаду заступника наркома внутрішніх справ УССР, того ж року розстріляють.

Долі деяких в’язнів відомі

У спецвипуску науково-документального журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» зазначено: лише в частинах Київського гарнізону було заарештовано 121 особу, з них 20, у тому числі Ольдерогге, за рішенням Колегії ОГПУ розстріляно, решту – ув’язнено.

З липня 1931 року понад 70 колишніх військовиків Київського військового округу опинилися в таборі на Соловецьких островах. Ще до їх прибуття там поширилися чутки про масові арешти командирів бригад, дивізій, корпусів та про «повстання в Харкові й Києві». Так звані «каери» («контрреволюціонери») захоплювалися «повстанцями», а дехто відверто зловтішався: «Так им сволочам и нужно за их службу в течение 13 лет в Красной армии».

Самі ж колишні офіцери, як видно з раніше цілком таємного спецзведення ОГПУ, «явились на остров в несколько приподнятом и бодром состоянии духа, весьма гордые собой и своей воображаемой ролью». Водночас у документі зазначено, що майже всі нові в’язні (Борис Сиром’ятников, Олександр Веденяєв, Євген Дроздовський та ін.) стверджували, що вони ні в чому не винні. Запевняли, що жодної організації насправді не існувало, а їхній процес інсценований ГПУ з політичних міркувань.

Борис Сиром’ятников, колишній воєнрук Земельного інституту, засуджений у травні 1931-го (10 років таборів), щодо арештів висловився так: «Очевидно, здесь случилось большое недоразумение или даже преступление. Арестовать столько хороших бойцов, служивших долго, верно и стойко Красной Армии и этим самым обезглавить ее, лишив руководителей, немыслимое дело и нет ли тут чужой руки или какой-нибудь вражьей воли».

Київські дослідники справи «Весна» ретельно опрацювали наявний масив архівних матеріалів, провели велику наукову роботу, зібрали відомості про долі багатьох в’язнів. Та водночас залишилося й чимало нез’ясованого. Приміром, рік смерті Бориса Сиром’ятникова не встановлено, зазначено лише, що 1989 року його реабілітували. Знак питання стоїть біля прізвищ Веденяєв, Дроздовський, Сахновський, Чурсін та багатьох інших «весновців».

Поделиться в социальных сетях

Провівши власне «журналістське розслідування», вдалося знайти дещо цікаве у виданій 2002 року в Петрозаводську документальній книжці «Поминальные списки Карелии. 1937–1938» та в її упорядника Юрія Дмитрієва. В’язень Сиром’ятников Б.П., з’ясувалося, працював у таборі лісником. Був заарештований 1 вересня 1937 року, а 20 вересня засуджений трійкою НКВД Карельської АРСР «у рамках наказу №00447». Розстріляний 28 вересня того ж року на станції Медвежа Гора (тепер Медвежогорськ); місце страти – урочище Сандармох. Прокурор Карелії, як і в Києві, реабілітував Сиром’ятникова 1989 року.

Олександр Веденяєв, «уродженець Варшави, українець, педагог, дворянин», до арешту служив воєнруком Харківського інституту народного господарства й дістав вирок – 10 років таборів (в УССР реабілітований 1989-го). З карельського видання дізнаємося: він був заарештований вдруге 10 листопада 1937 року й рішенням трійки НКВД КАССР від 20 листопада «засуджений» за статтею 58-2-11 КК РСФСР. Розстріляний 2 грудня 1937-го на Водорозділі (VII–VIII шлюзи Біломорканалу). Реабілітований прокурором Карелії 6 червня 1989 року.

“Весновець” Іван Чурсін, 1895 року народження, росіянин, відбувши покарання, як вільнонайманий працював у радгоспі в Карелії. Трійкою НКВД КАССР від 15 квітня 1938 року засуджений за статтею 58-10 КК РСФСР. Розстріляний 25 квітня 1938-го в урочищі Сандармох. Реабілітований Президією Верховного Суду КАССР 19 січня 1957 року і ще раз (1989 року) в Києві.

Доля двічі реабілітованого уродженця Пінської губернії Євгена Дроздовського також трагічна. Він служив за Павла Скоропадського в Києві у «Власному Гетьмана Конвою», а від 1925 року до арешту завідував діловодством Київської артшколи. Українські дослідники зазначають, що Дроздовський, відбувши 5-річний термін покарання, звільнився з табору і залишився працювати на Біломорсько-Балтійському комбінаті (ББК) заступником начальника транспортного відділу. Вдруге заарештований 27 грудня 1937 року за постановою НКВД КАССР. Дослідник Юрій Дмитрієв до цього додає: Дроздовський Є.Д. заарештований 22 грудня 1937-го, «засуджений» трійкою НКВД КАССР 29 грудня за статтею 58-10-11 КК РСФСР, розстріляний 8 січня 1938 року на станції Медвежа Гора (Сандармох). Реабілітований Президією Верховного Суду КАССР 2 березня 1957 року.

У Києві автор цих рядків розшукав доньку Євгена Демидовича Дроздовського, яка відгукнулася на замітку «О судьбах репрессированных украинцев можно узнать из книги, изданной в Карелии» (публікація від 15 травня 2003 року в газеті «Факты и комментарии»). На прохання родички репресованого їй повідомлено документально підтверджену інформацію про дату й обставини загибелі батька.

З карельських джерел підтверджуються також дані про долю в’язня ББК Олександра Солодянкіна, якого насправді розстріляно 4 грудня 1937 року (місце страти не встановлено). Він реабілітований Верховним Судом КАССР 12 січня 1957-го.

Білі раби

Табірні інформатори оперативної частини повідомляли, що «первое время военспецы на Соловках выделялись среди заключенных своей дисциплинированностью» (навіть обідати ходили строєм. – Авт.). Та незабаром цей настрій змінився «подавленным состоянием духа». В’язень Володимир Левіс казав: «Возьмите Козлова, Кузнецова, Сумбатова, Волынца и других. Ведь это все обозленные люди, но они вынуждены делать вид, что спокойно переносят наказание». Федір Пшеничний відверто обурювався «фашистською політикою совєтської влади, яка тримається лише завдяки ОГПУ», а Капітон Больших заявляв, що ГПУ практикує торгівлю «білими рабами».

В управлінні Соловецького табору казали просто: «продаємо», «оптовим покупцям знижка», «першосортний товар». Для виконання плану чергової п’ятирічки будівельним трестам продавали, приміром, досвідчених інженерів, архітекторів. «Купленные находятся в полном нашем распоряжении, – пояснювали покупцям, – мы можем назначать их на любую работу и любую ответственную должность. За квалификацию, добросовестность и благонадежность ГПУ ручается и отвечает... ГПУ уверено, что они не сбегут, потому что у них у всех жены и дети, живут они в других городах и все равно что заложники».

Якщо придбаний товар не влаштовував покупця, в’язня-раба повертали до концтабору. Навзамін давали іншого – відповідної кваліфікації: «лучшие инженеры и профеcсора на лесозаготовках как лесорубы работают... Для них счастье быть проданными, все-таки на свою работу станут и денег хоть немного получат» (з книжки Володимира Чернавіна «Записки вредителя»).

Не кожний міг психологічно сприйняти «червону мораль» примусової праці, абсурдне соцзмагання та навіть табірну пропаганду з її римованими гаслами, приміром, “Кто духом бодр и сердцем молод — в руки книгу, серп и молот!” Або такий ось витвір “піїтичної” думки, який висів у їдальні:

Чтобы другим ты снова стал,
Тебя трудлаг перековал!
Перевернул земли ты груды —
И ешь заслуженно премблюдо!

Колоритно висловився про життя в СССР в’язень Олександр Рюлле, колишній полковник російської армії: «Большевики все спешат всунуть в пятилетку. Люди голодают и гибнут, из жизни сделали ад, во всем торопятся и даже женщин употребляют на ходу, где попало, и в клозетах стоя, и в кабинетах на службе. Раньше умели жить, всего было вдоволь и жизнь была красива». Інформатори доповідали: «Начинается сожаление о прошлом, офицерских чинах, орденах... ресторанах, шампанском, женщинах...»

Поделиться в социальных сетях

Репресії, репресії...

Ще в період слідства відбувся поділ арештантів, як самі вони казали, на «молчальников» (на допитах не зізнавалися) і «писателей» (обмовляли себе й інших). У Соловецькому таборі перші (Студніцин, Соболевський, Веденяєв, Сиром’ятников) вороже ставилися до тих, хто «роззброївся» перед ОГПУ, особливо до Соловйова, який «больше всех наговорил и написал на своих однодельцев. Также весьма враждебное отношение к Козакову, Левицкому, Сумбатову и Миллесу, которых однодельцы вообще считают виновниками всего дела».

До речі, про долю Веніаміна Міллеса, уродженця Одеси, єврея, який колись служив у денікінській контррозвідці, а потім перейшов до червоних і викладав у Київській об’єднаній військовій школі ім. С.С.Каменєва, також знайдено додаткову інформацію в Карелії. Відбувши покарання на Соловках, Міллес влаштувався за вільним наймом у фінвідділ ББК НКВД СССР. Вдруге був заарештований 24 лютого 1938-го. Трійкою НКВД КАССР від 21 березня того ж року «засуджений» за статтею 58-10-11 КК РСФСР. Розстріляний 2 квітня 1938-го в урочищі Сандармох. Реабілітований Військовим трибуналом Північного військового округу 6 травня 1958 року.

У справі нарівні з Міллесом звинувачено Дмитра Сахновського, уродженця Чернігівщини, колишнього викладача Київської школи ім. С. С. Каменєва. Сахновський 1934 року був звільнений з табору і служив бухгалтером у фінсекторі Управління ББК. Як повідомляє Дмитрієв, чекісти звинуватили Сахновського в тому, що він, «продолжая оставаться враждебно настроенным к Советской власти, вступил в к/р группировку, в которой состояли Миллес В. Г., Златовратский Н. В. и Матвеев П. Н. (...) По заданию организации проводил вредительство в финансовой системе ББК. Подготовлял для вербовки в данную к/р группировку враждебных к Соввласти людей, которых намечал использовать в летней навигации 1938 г. для вредительства и вывода из строя крупных единиц ББКанала имени Сталина. Кроме этого, систематически проводил к/р агитацию. Виновным себя признал». Розстріляний 19 квітня 1938 року (Сандармох), реабілітований Військовим трибуналом Північного військового округу 6 травня 1958-го (вдруге реабілітований у Києві 1989 року).

...У зв’язку з реорганізацією Соловецького табору і частковим його «розвантаженням» багатьох фігурантів справи «Весна» (переважно з термінами ізоляції до п’яти років) 1931 року вивезли на материк. Щоправда, киян залишили на архіпелазі, й навіть декого з них призначили на адміністративні посади – наглядачами. «Материальное положение Киевской военной группы неважное, так как поддержку из дома получают около половины группы, – зазначено у спецзведенні про оперативну розробку «соловчан» станом на 1 лютого 1932 року. – Остальные пользуются исключительно лагерными нормами довольствия, так как их семьи не обеспечены. Гражданские заключенные, живущие с киевлянами в одних камерах (ці «кияни» майже всі – росіяни з походження. – Авт.), говорят, что все они – карьеристы, плохие сокамерники, старающиеся выслужиться на спинах других и мечтающие на этом выиграть себе освобождение».

Комусь із них удалося дочекатися сподіваної волі, вирватися з обіймів ГУЛАГу. Але сплине кілька років і, як підрахували історики, під час «Великого терору» на території радянської України буде репресовано ще майже 15 тисяч представників військової інтелігенції – це приблизно третина загальних втрат Збройних сил СССР у довоєнні роки". (Сергей Шевченко. Київська «Весна» на Соловках. СоловкиЭнциклопедия. www.solovki.ca. 03.03.2011).

Поделиться в социальных сетях

Украинские Соловки

Книги на "Соловках Энциклопедии". Что нового было написано и издано о Соловках? • Соловецкий книжный каталог: алфавитный список книг, брошюр, альбомов, журналов, газет, содержащих романы, повести, литературные сборники, научные статьи о Соловках (Соловецких островах).

Личное дело каждого

Шевченко Сергей Шевченко Сергей
(1960)

Родился в Краматорске. Заслуженный журналист Украины. Ветеран военной службы, полковник запаса. Лауреат премии им. Ивана Франко.

Подробнее

Cтатья Сергея Шевченко "Место казни не установлено..."

Соловецкие книги

Розвіяні міфи В Киеве издан оригинальный сборник публицистики «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті» (К.: Феникс, 2010). Книга на украинском языке, ее объем – более 600 страниц с вкладкой цветных иллюстраций. Соавторы – заслуженный журналист Украины Сергей Шевченко и доктор исторических наук, профессор Дмитрий Веденеев. (Вєдєнєєв Д., Шевченко С. Розвіяні міфи: історичні нариси і статті. К.: Фенікс, 2010. - 576 с. : іл. ISBN 978-966-651-458-81000)

О Соловках в изданном ранее

книга С.Шевченко Д.Вєдєнєєв и
С.Шевченко.
"Українські Соловки". "Експрес-Об'ява", Київ, 2001.

• подробнее о кн."Українські Соловки" и её авторах