СоловкиЭнциклопедия - крупнейший сайт о Соловках
Текущее время на Соловках:
:

Книга 10. Глава 2.

Соловки в истории Украины

Василь Овсієнко. Бывший политзаключенный рассказывает об украинских Соловках

"Я зацікавлений, щоб правда, яку знаю я,
стала набутком якомога більшої кількости людей."
Василь Овсієнко. 12 березня 2007 року.

 

 

 

 

Читачка Ніна Овсієнко в газеті "Радомисль" 13 березня 2003 року порушила питання про найменування Ставецької (досі Ленінської!) середньої школи іменем її засновниці. Я маю деякі матеріали про родину Вангенгеймів. Пропоную читачам цю статтю.

<< Начало | Продолжение

Дещо про родину Ольги Петрівни Вангенгейм

Ми не знаємо, що більшовицька влада 1934 року поставила в провину творцеві Гідрометеослужби СРСР і навіть членові ВКП(б), але неважко здогадатися. Та влада планомірно винищувала цілі категорії населення, які, на її думку, не годилися для будівництва комунізму. Ніхто не міг уникнути цієї сатанинської селекції. Так що провинами О.Ф.Вангенгейма було насамперед походження з "класу експлуататорів" та іноземне походження родини. У формулярі діда записано, що він "син почесного громадянина". Очевидно, що це почесне громадянство прадід, іноземець, за прізвищем, мабуть, голландець, Яків Вангенгейм, дістав за якісь особливі заслуги перед Російською імперією.

Отже, племінник нашої Ольги Петрівни професор Олексій Федосійович Вангенгейм мав 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах і відбував кару на Соловецьких островах, що в Білому морі, і мав би звільнитися 1944 року. Але йому вже не було місця в совєтському суспільстві.

Вангенгейм Алексей Феодосьевич

Алексей Феодосьевич Вангенгейм Алексей Феодосьевич Вангенгейм (23 октября 1881, село Крапивна Конотопского уезда Черниговской губернии — 3 ноября 1937, урочище Сандормох, Карелия) — русский и советский ученый-метеоролог. Организатор и первый руководитель (1929-35) Гидрометеорологической службы СССР; организатор (1930) Бюро погоды СССР (ныне Росгидромет).

27 марта 1934 г. коллегией ОГПУ А.Ф. Вангенгейм по статье 58-7 УК РСФСР был приговорен к заключению в исправтрудлагерях сроком на 10 лет и отправлен на Соловецкие острова в лагерь особого назначения, откуда впоследствии переведен в Соловецкую тюрьму особого назначения. Постановлением особой тройки УНКВД Ленинградской области 3 ноября 1937 года Вангенгейм был расстрелян. В 1956 году в документах по реабилитации были обнаружены сведения о том, что его коллеги Крамалей, Васильев, Мацейко оговорили Вангенгейма и других ученых ввиду применения к ним незаконных методов ведения следствия. 23 июня 1956 года Военной коллегией Верховного суда СССР А.Ф.Вангенгейм реабилитирован посмертно.

(Unknown author. Вангенгейм Алексей. Wikipedia, the free encyclopedia. 2011)

(З книжки знято:

...Початок Спасо-Преображенському Соловецькому ставропігійному чоловічому монастиреві поклали 1429 року іноки Валаамського монастиря Савватій та Ґерман, які поселилися на цих безлюдних островах для “безмовного життя”. Коли Савватій помер, Ґерман привіз сюди інока Зосиму. Головні споруди Соловецького монастиря — Успенський собор з Трапезною та Келарною палатами (1552-1557) та Спасо-Преображенський собор (1558-1566) постали за ігумена Філіпа Количева. (Він згодом став митрополитом Московським, та смів докоряти Великому Князеві Івану ІУ Грозному за багатоженство й оприччину — звідси "Фільчині грамоти"! — був задушений головним опричником Малютою Скуратовим). За ігумена Іакова, 1582-1594 рр., монастир було обгороджено могутніми кремлівськими мурами.

За 400 років існування монастиря в ньому було 350 в'язнів, у тому числі 25 років у підземеллі тут провів останній кошовий Січі Запорозької Петро Калнишевський — його туди запроторила “вража баба” Катерина. 1801 року цар Олександр І звільнив 110-літнього в'язня. Він постригся там у ченці і помер через два роки. На Соловках зберігся його надгробок. 1903 року на прохання братії острог закрили, щоб не порушувати святість і добре ім’я Божої обителі. Та не надовго.

Совєтська влада вже 1920 року влаштувала тут Соловецький табір особливого призначення (СЛОН) і за 19 років, до 1939, перепустила через нього понад 100 тисяч невільників. І довгожителів серед них уже не було. Це моторошне слово "Соловки" знає кожен українець, який мав нещастя бути "советским человеком". Десятки тисяч українських селян, найменованих куркулями, побували тут. Відтак сюди кинули українську інтеліґенцію, яка, за словами Сталіна, “не заслуговувала довір'я”.

У кінці 1923 на Соловках було 2,5 тис. в’язнів, у 1928 – вже 22 тисячі. Усі споруди Соловецького кремля, тобто церкви, чернечі келії, побутові приміщення, совєтська влада припасувала під місця ув’язнення, поділивши їх на "роти". У кожному приміщенні утримували окрему категорію: есери, меншовики, контрреволюціонери, куркулі, троцькісти, терористи, “соціально близькі” совєтській владі карні в’язні тощо. Приміщення спочатку не були суворо ізольовані одне від одного. Тут навіть видавався журнал "Соловецкие лагеря", який надходив у бібліотеки СРСР (пишучої братії додалося в 30-х роках), діяв театр, де й Лесь Курбас ставив п’єси.

Та епоха СЛОНа скінчилася – розпочалася епоха ҐУЛАҐу. 20 лютого 1937 року СЛОН перетворено на СТОН – “Соловецкую тюрьму особого назначения”. Це була не просто зміна вивіски: за наказом НКВД СССР № 00447 від 5 серпня 1937 року в СССР розпочалася операція з “очищення” суспільства — відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) П 51/94 “Про антирадянські елементи” від 2 липня 1937 року. У всіх республіках, областях і районах у п’ятиденний термін створювалися “трійки”, яким згори визначили кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само число осіб, що підлягають висланню. Співвідношення 3 до 1. Цілком у дусі настанови творця совєтської держави В.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”

Знизу посипалися звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсейович Леплевський тричі звертався за таким збільшенням — 5, 29 вересня та 11 грудня 1937 року, новопризначений нарком Александр Успенський — двічі: 17 лютого і в травні 1938. (Сергій Білокінь. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавче дослідження. К.: Київське наукове товариство ім. Петра Могили, с. 291).

Операція тривала до 15 листопада 1938 року. Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Окрім “куркулів та кримінальників”, під репресії потрапили “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “націоналісти”... Усього в 1937-1938 рр. до розстрілу з політичних мотивів були роковані 681 692 особи, з них 631 897 – позасудовими “трійками”. (Соколов Борис. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

Чистці підлягали й концтабори. )

За списками, складеними начальником СТОНа І.Апетером, на вимогу особливої трійки Управління НКВД Ленінґрадської області (начальник Л.Заковський, його заступник В.Гарін, прокурор Ленінґрада Б.Позерн), було в три заходи розстріляно 1825 соловецьких в'язнів: 10 і 25 листопада 1937 року 509 осіб під Ленінґрадом, 198 осіб у лютому 1938 року на Соловках і найбільша група, 1111 осіб — 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року (кілька померли або були переведені деінде). Зокрема, у "розстрільному списку" — протоколі № 83 засідання особливої трійки УНКВД Ленінградської області, підписаному згаданими особами 9 жовтня 1937 року, є таке (с.164):

"Дело № 103010-37 г. Оперативной части Соловецкой тюрмы ГУГБ НКВД СССР на 134 человека украинских буржуазных националистов, осужденных на разные сроки за к-р (контрреволюційну — В.О.), националистическую, шпионскую и террористическую деятельность на Украине, которые, оставаясь на прежних к-р позициях, продолжая к-р, шпионскую, террористическую деятельность, создали к-р организацию "Всеукраинский центральный блок".

За цією "справою" був звинувачений і Вангенгейм О.Ф. У списку він третій, після істориків академіка Матвія Яворського, професора Володимира Чеховського, перед професором Сергієм Григоровием Грушевським… Так він став "українським буржуазним націоналістом". Звичайно, ніхто з рокованих на смерть нічого про цю "організацію" не знав. Ніякого розслідування, допитів не проводили. Їх просто взяли на етап.

Тривалий час допускали, що цей етап було потоплено з баржами в Білому морі. Але 1997 року карельський дослідник Юрій Дмитрієв визначив за документами, що шукати місце розстрілу Соловецького етапу слід поблизу міста Медвежогорська (карельською мовою — Каргумякі) на півдні Карелії, де було "обычное место расстрелов" в'язнів — будівників Біломорсько-Балтійського каналу і місцевих людей. 1 липня 1997 року пошукова група Карельського (Ю.Дмирієв) та Санкт-Петербурзького “Меморіалів” (Веніямін Іофе та Ірина Рєзнікова) ідентифікували це поховання на місцевості. Це урочище Сандормох, що на 19-му кілометрі шосе Медвежогорськ — Повенець. Тут виявлено приблизно 150 ям 4х4 м, глибиною 2 м. У них покоїться біля 9 тисяч людей, найбільше карелів і фіннів.

Розстріл Соловецького етапу власноручно виконав капітан Михаїл Матвеєв (іноді з допомогою помічника коменданта УНКВД ЛО Алафера). Смертника ставили на коліна — і капітан Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Це була тяжка робота. За неї кат М.Матвеєв був нагороджений орденом Червоної зірки і спокійно помер у Ленінграді 1971 року.

Це була цілеспрямована акція не лише проти українського народу. Серед тих, чия остання адреса Сандормох — представники інтелігенції майже всіх народів СССР. Так скріплювалася "дружба народів".

27 жовтня 1997 року, в 60-у річницю початку розстрілу 1111 соловецьких в'язнів, у Сандармосі відбулося перше їх ушанування. З 1998 року День пам'яті жертв політичних репресій у Сандармосі справляють 5 серпня — у день початку Великого Терору, на Соловках — 7 серпня. Щороку приїздять туди й нащадки там загиблих. У списку 265 розстріляних 3 листопада 1937 Олексій Федосійович Вангенгейм значився 120-м.

Це були здебільшого молоді та середнього віку люди, які ще створили б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Дехто з них дожив би донині. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим. Але постріли тупого, малограмотного ката Матвеєва — виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади — змінили хід нашої історії...

Василь Овсієнко. 16 квітня 2003 року. – Радомисль. – 2002. – № 20 (469). – 15 травня.

<< Начало | Продолжение

Поделиться в социальных сетях

Украинские Соловки

CC**CC