СоловкиЭнциклопедия - крупнейший сайт о Соловках
Текущее время на Соловках:
:

Книга 10. Глава 2.

Соловки в истории Украины

Василь Овсієнко. Бывший политзаключенный рассказывает об украинских Соловках

"Я зацікавлений, щоб правда, яку знаю я, стала набутком якомога більшої кількости людей."
Василь Овсієнко. 12 березня 2007 року.

 

 

 

 

На початку 30-х років упокорена репресіями та голодом Україна вже лежала під чоботом Сталіна. Ще треба було позбавити її голови.

Василь Овсієнко: Початок великого терору

Ч.2. Початок великого терору

<< Начало | Продолжение
Начало большого террора. Коллаж Юрия Серова.

Скориставшись убивством 1 грудня 1934 року С.Кірова, Й.Сталін особисто підготував, а ЦВК СРСР схвалив постанову “Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів”. Згідно з нею, на все “слідство” відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, та й самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення.

Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І. Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”

Уже 4 грудня газета “Правда” повідомила про викриття “терористів”. Негайно розпочалися арешти інтелігенції, зокрема, української, яка, за висловом Сталіна, “не заслуговує довір’я”. Перші смертні вироки були винесені і виконані вже у грудні, зокрема, в НКВД УРСР. Той дім “Інституту шляхетних панянок” на початку вулиці Інститутської, що донині бовваніє над Майданом Незалежности і називається “Міжнародний центр культури та мистецтв”, тоді ще не приступив до виконання нових функцій після переведення столиці з Харкова до Києва. 13 – 15 грудня 1934 року письменники Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, брати Іван і Тарас Крушельницькі, Олекса Влизько, Кость Буревій та інші були розстріляні на вулиці Рози Люксембург, нині Липська, де тепер Фонд культури. Григорій Косинка, збагнувши, куди завело його загравання з більшовизмом, тяжко лаявся і відбивався. Його оглушили чимось по голові і так розстріляли. Ліна Костенко звідкись знає: “Передсмертно лаявся Косинка…”

“Українізація” захлинулася в крові. Наївні її провідники, що посміли уявити собі український варіянт комунізму, пішли “українізовувати” Сибір і Соловки. І той світ...

2 липня 1937 року під бравурні марші на честь “найдемократичнішої в світі Сталінської Конституції” (схваленої 5 грудня 1936 року) розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху, єжовська “чистка” суспільства. Цього дня Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило документ П 51/94 “Про антирадянські елементи”, яким секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД пропонувалося взяти на облік усіх “куркулів та карних в’язнів”, які повернулися з заслання та ув’язнення, з тим, щоб найбільш ворожих із них заарештувати і розстріляти в порядку адміністративного переведення їхніх справ через “трійки”, а решту вислати у вказані НКВД місця. “ЦК ВКП(б) пропонує в п’ятиденний термін подати в ЦК склади трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само кількість осіб, що підлягають висланню”. (Цит. за кн.: Иван Чухин. “Карелия-37: Идеология и практика террора”, Петрозаводськ, 1999, с.17).

Операція розпочалася за наказом НКВД СРСР № 00447 5 серпня 1937 року і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, тобто тривала понад 15 місяців.

Поделиться в социальных сетях

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1).

“Знизу” посипалися звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Мойсейович Леплевський тричі звертався за таким збільшенням – 5, 29 вересня та 11 грудня 1937 року. Після його розстрілу в січні 1938 року новопризначений в.о. наркома Александр Успенський – двічі: 17 лютого і в травні 1938. (Сергій Білокінь. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавче дослідженя. К.: Київське наукове товариство ім. Петра Могили, 1999. – С. 291).

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Окрім “куркулів та кримінальників”, під репресії потрапили “контрреволюціонери” різних мастей, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “націоналісти”... Усього в 1937 – 1938 рр. до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681 692 особи, з них 631 897 – позасудовими “трійками”. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СРСР. Та все ж ніхто не пам’ятає, щоб у концтаборах сидів хоч би один “російський буржуазний націоналіст”. (Див.: Жак Росси. Справочник по ГУЛАГу. – М., 1991. – Часть 1. – С. 44.). А от “українські буржуазні націоналісти” були вже в 30-х роках найчисленнішою групою кожного політичного концтабору. Так тривало аж до кінця 80-х (засвідчую особисто. – В.О.).

Щоб спадкоємці слави ВКП(б) і КП(б)У й мене не звинуватили в “націоналістичному ухилі”, наведу тут цитату зі згаданої книжки вже, на жаль, покійного депутата Держдуми Російської Федерації Івана Чухіна:

”Из 8605 репрессированных в республике граждан лишь 1215 человек, или 14,1 процента, получили наказание в виде лишения свободы... Выделенный республике “лимит” на репрессии – 3700 человек (1-я кат. – 2800, 2-я кат. – 900 человек) был нарушен не только по количеству, но и по соотношению 1-й и 2-й категорий. Не 3:1, как установило Политбюро и НКВД для Карелии, а 9 расстрелянных и 1 – к лишению свободы из каждых 10 человек. Таков злодейский результат.

Наиболее агрессивно действовали чекисты Карелии против финнов и карелов, расстреляно соответственно 90,7 и 88,1 процента репрессированных”. (с. 103. Карели і фінни вже становили в Карелії 1/3 населення – у 1933 р. 120.555 чол. з 371.524. – С.22).

Кандидатури на репресії відбиралися так. Бралися списки мешканців населеного пункту або працівників підприємства. Особи з прізвищами на -ський – це польські шпигуни, на -нен – фінські, люди з німецькими прізвищами – німецькі шпигуни. Знаходили навіть британських і японських. Достатньо було побувати колись за кордоном, мати там родичів або знайомих, поцікавитися іноземним посольством. Арештові підлягали всі службовці царської влади, всі переселенці, особливо з Фінляндії. У селах виявляли “терористів”, “шкідників”, розгалужені сітки “повстанців”. Нарком НКВД Карелії Матузенко (“Нашого цвіту – по всьому світу!”) на ХІУ партконференції хвалився: “Сегодня на территории Карелии остался один поп, да и то только потому, что болен подагрой и не может ходить. Со всеми остальными попами дело покончено. (Смех в зале)”. (И.Чухин, с. 40). Винісши у складі “трійки” 2397 смертних вироків (Там само, с.147), цей кат, певна річ, теж був розстріляний.

<< Начало

Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – 2-ге видання, доп. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 4–10.

Поделиться в социальных сетях

Василь Овсієнко: украинцы в Соловках, СЛОНе и в Соловецкой тюрьме особого назначения (СТОН). Сандормох та Біломорканал.

Украинские Соловки

Личное дело каждого

правозащитник и бывший политический заключенный Василь Овсиенко Овсиенко
Василь Васильович

( 8.04.1949 )

"В ноябре 1978 г. заведено "дело" на Василя Овсиенко... Овсиенко, бывший политзаключенный, отбыл 4-летний срок лишения свободы в лагере строгого режима, в Мордовских политлагерях. После освобождения в 1976 г. над ним был установлен административный надзор — гласный надзор милиции, который продолжается до сих пор..." (С. Каллистратова, М. Ланда, Н. Мейман, В. Некипелов, Т. Осипова, Ю. Ярым-Агаев. Новые репрессии. Московская группа "Хельсинки", Документ N 78, 30 января 1979 г.)

"Совсем свежее сообщение: против члена Украинской группы "Хельсинки" Василя Овсиенко в лагере за три месяца до окончания срока заключения, возбуждено новое уголовное дело, на сей раз по статье 62-й Уголовного Кодекса Украинской ССР. Василя ожидают еще 15 лет лишения свободы". (Владимир Малинкович. Пятая годовщина создания Украинской Хельсинской группы. Русскую мысль, 12.11.1981)

Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. – 2-ге видання, доп. – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 49–53.