Соловки треба бачити

Соловки треба бачити особисто. Найліпше – пожити на островах. Хоч кілька днів подихати їхнім повітрям. Почути крики чайок і шум прибою. Пройтися лісовими нетрями. Помолитись у храмах.

Ви повернетеся з архіпелагу іншою людиною.

Соловки – це маленька модель Росії. Так само, як колишній СЛОН – Соловецький табір особливого призначення – був «Радянським Союзом у мініатюрі».

Ці острови – не просто «гулагівська alma mater». Соловки – загальне ім'я, що позначає політичний терор, катування, духовний геноцид. Відчуйте це у стінах монастиря, з якого керманичі імперії, червоної не лише кольором прапора, а й невинно пролитою кров'ю, зробили були тюрму.

Приполярний архіпелаг – не просто «кусок земли, отрезанный от материка серым, холодным морем, ощетиненный лесом, засоренный валунами, покрытый заплатами серебряных озёр», як живописав його Максим Горький. Інші описи «країни мук і відчаю» зберегли тіла церков, перетворених на ізолятори, стіни келій, що стали камерами («...помни заветы Ильича, что Соловки это школа, ведущая нас на путь к рецидиву и бандитизму»).

Мешканці біломорської обителі часів диктатури пролетаріату – урки, «каери», інші численні жертви більшовицького терору – писали історію СРСР власною кров'ю – «єдиною фарбою, що не втрачає блиску»...

Запаліть свічку в храмі Вознесіння. Погляньте на світ із Сікирної гори: той краєвид – останнє, що бачили «штрафники»... Зійдіть на анзерську Голгофу. Схиліть голову в церкві Розп'яття. У кремлі, в Преображенському соборі, пом'яніть невинно убієнних, закатованих, розстріляних...

На Соловках – серед невимовної краси природи і дивовижних творінь рук людських – «ваші думки витимуть, як голодні собаки». Не стримуйте почуттів. Не соромтеся сліз. Це – очищення.

Ви повернетеся з архіпелагу іншою людиною.

Соловки кожний бачить по-своєму як «фрагмент всесвітньої картини боротьби зла з добром».

Погортавши фотоальбом, ви побачите Святі острови очима небайдужих людей – учасників соловецьких прощ. Разом з ними пройдетеся архіпелагом, здивуєтесь, замилуєтесь, пригадаєте, можливо, щось уже бачене в Біломор'ї або знане з книжок, фільмів, Інтернету. У кожному разі – не пошкодуєте, переглянувши видання, ілюстроване знімками Соловків XXI століття.

Відчуйте хоча б крихту того, що побачили серцем автори світлин. (Сергій Шевченко. Соловки треба бачити. Статья из буклета «Наші соловки». Петрозаводск, 19.02.2006)