Книга 10. Украинцы на Соловках

Глава 4. Історія розбудови системи концтаборів: З/К, в’язні, зеки...

Прозріння українських комуністів на Соловках: запізніле, але повчальне

"Россия ничему не радуется, да и печали, в сущности, нет ни в ком. Она скорее в ожидании какой-то, пока еще неотчетливо какой, но грандиозной скверны; скорее всего, возвращения к прежним паскудствам."
( Венедикт Ерофеев, 1989 )

Мемориальная доска на одном из памятников жертвам террора в Сандормохе
Мемориальная доска на одном из памятников жертвам террора в Сандормохе

Агресивні дії Кремля проти України, яка обрала шлях євроінтеграції, спонукала автора цих рядків зазирнути в історію – погортати розсекречені архівні матеріали про політв'язнів, які на Соловках кляли винуватців голоду (на ділі – геноциду) 1932–1933 років.

 

 

 

У політичних реаліях сьогодення є актуальним і повчальним запізніле прозріння колишніх націонал-комуністів, котрі опинилися в таборах і в'язницях червоної імперії, правонаступницею та ідейною спадкоємицею якої стала Росія. Почитаймо документи, підшиті до справи № П-15385, що зберігається в архіві Архангельського регіонального управління Федеральної служби безпеки РФ, і почуймо голоси людей, яких режим ВКП(б) називав «ворогами народу» (брехливій путінській пропаганді нині є на кого рівнятися в навішуванні ярликів і творенні «ворогів»).

«Контрреволюційні» розмови соловчан переповідали чекістам табірники, залучені до співпраці з репресивними органами. Інформатори писали, що політику Москви в'язні називали знищенням українців голодом. Ті трагічні події в республіці, як видно з документів, пов'язувалися з насильницьким впровадженням комуністичної ідеології. Її далекість, чужість сповна відчули в неволі Василь Олійник, Семен Гуцуляк, Олексій Сарван, Григорій Слюсар, Іван Шах, Павло Коренковський... Усі вони – колишні комуністи – не приховували розчарування більшовицькою владою. «Мы жестоко поплатились, что жили чуждой нам идеологией, которую нам ловко навязал русский медведь, – журилися українці. – Свои уши из-под интернациональной маски он начал высовывать, когда начал проповедовать строительство социализма в одной стране... Сталин сказал на XVII съезде партии, что готовит буржуазия нападение на русскую культуру и ее высшее достижение – ленинизм (це вчення є суто російським явищем, казали в'язні. – Авт.). Конечно, раз ленинизм русское явление, то отсюда русское отечество, отсюда ликвидация национальной политики, отсюда слияние наций путем арестов и заключения в Сибирь, Соловки, Казахстан и т. д., а на Украине – путем уничтожения украинцев голодом, где опустошены целые районы, и на то место привозят русских. По старой стежке колонизации»...

Запроторені на Соловки письменники Валер'ян Поліщук і Василь Атаманюк так само були впевнені, що більшовики своєю діяльністю позбавили український народ ілюзій: «...на Украине вымерло только в прошлом году больше чем 7 миллионов людей, а сколько выстреляли... (про це вели мову також Володимир Ільницький, Михайло Качанюк та деякі інші соловчани. – Авт.). Но что бы ни делали, как бы ни свирепствовали, Украина-то – не их будет, – вірили в'язні, засуджуючи господарів Кремля і їхню політику націєвбивства. – Конечно, они чувствуют утрату Украины и поэтому все берут из нее, а население Украины уничтожают голодом...». Нарівні з партійцями і безпартійними навіть священик-автокефаліст, житель Поділля Володимир Хуторянський восени 1934-го висловився радикально й без церемоній: «Любой колхозник вонзит нож в спину первому попавшемуся коммунисту при первой возможности» (цитати з книжки «Соловецький реквієм», яку автор видав друком 2013 року в Києві).

Аналіз списків лише одного, до речі, не першого й не найбільшого, соловецького тюремного етапу, який розстріляно 17 лютого 1938 року за протоколом № 303 особливої трійки Управління НКВД по Ленінградській області, показав, що майже всі згадані там українці потрапили до таборів протягом 1932–1936 років за так звані контрреволюційні злочини – «націоналістичну, терористичну, повстанську, шпигунську, диверсійну, троцькістську, шкідницьку, фашистську діяльність тощо». Варто нагадати, що майже кожний п'ятий у списку – уродженець або житель України. З них кожний четвертий мав вищу освіту. Кожному другому попередній вирок – розстріл – замінили десятьма роками позбавлення волі. За «українсько-націоналістичну» і «шпигунсько-терористичну» діяльність потрапили на канальську каторгу студент Московського університету уродженець Чернігівщини Іван Гаєвський, колишній завідувач відділу Держстраху Наркомфіну республіки економіст Семен Семко-Казачук, керівник комунального банку в Артемівську Микола Заєць та інші.

Поделиться в социальных сетях

Биографический очерк о заключенном Соловков Карле Штайнере

...Наш сучасник Шевченківський лауреат Леонід Череватенко (на жаль, він цьогоріч пішов у позасвіття) так писав про минуле біломорського пекла:

...Це острів Соловки –
Відламок фантастичної планети,
Де правлять бал чекістські пістолети...

У вересні 1933-го на тому «уламкові планети» опинився науковець і освітянин Григорій Холодний, який до арешту жив у Києві, читав лекції з математики й астрономії. «Находясь в политизоляторе, не подчинялся установленному режиму, надсмехался и оскорблял надзорсостав», – зазначено в довідці, складеній тюремним начальством. У липні 1937-го постановою особливої наради при НКВД СССР Григорію Холодному, який у таборі «відсвяткував» своє 50-річчя, додали ще п'ять років ізоляції, але з них він не прожив і семи місяців: за рішенням трійки – розстріл...
Робітникам Федору Галіщеву з Харківщини й одеситу Михайлові Кулицькому тюремники в жовтні 1937-го написали в довідках: Галіщев «держит себя враждебно по отношению к Соввласти. Высказывает террористические намерения против руководства ВКП(б) и советского правительства, сочувственно отзывается о врагах народа... Высказывает диверсионные намерения о поджоге Соловецкой тюрьмы». А Кулицький порушував тюремний режим і «остался при своих к-р убеждениях». Обох – розстріляти.

Селянин з Полтавщини Іван Лушпан, який у 1920-х зі зброєю в руках боронив Українську Народну Республіку, на Соловках був «ярко враждебно настроен». Розстріляти.

Ще один колгоспник з Харківщини колишній петлюрівський вояк Кузьма Козлов у таборах «показал себя непримиримым врагом Соввласти... занимается к-р клеветническими разговорами...» Розстріляти.

Поліський селянин Микола Коструб (у деяких документах – Коструба) висловлював «злобную ненависть к Соввласти, к порученным работам относится халатно... пытался устроить групповой отказ от работы, заявляя: «Давайте не выходить на работу, тогда и хлеба, и продуктов нам будут давать больше». Розстріляти.

Одесит Ігор Грицай, безпідставно звинувачений у шпигунстві, «высказывал ненависть к Соввласти, дискредитировал вождей ВКП(б) и советского правительства». Розстріляти.

Вантажник з Вінниччини (також міфічний «шпигун») Тимофій Кушнір «занимается к-р деятельностью, восхваляет жизнь в Румынии, при этом ругает советские законы». Розстріляти.

Робітник Федір Воробйов з Харківщини («диверсант» і «шкідник») «среди заключенных распространяет гнусную клевету на руководителей ВКП(б)». Розстріляти...

Серед страчених соловчан були службовці, селяни, робітники... Усім їм, жертвам комуністичного терору – вічна пам'ять. А от червонопрапорним послідовникам «вірних ленінців», усіляким поплічникам імперських агресорів і ницим зрадникам побажаймо такого, як у соловецьких комуністів, прозріння і каяття. Дай Бог лише, щоб не запізнілого...

Сергей Шевченко

Поделиться в социальных сетях