"Соловки були інтернаціональним і багатоконфесійним табором... З-поміж в’язнів були православні, католики, протестанти, іудеї, мусульмани, буддисти..." ( Шевченко Сергій )
Українське неформальне об'єднання «Соловецьке братство» цьогоріч змінило маршрут своєї традиційної поїздки-прощі до меморіалів жертвам політичного терору, споруджених у 1990-х роках в Республіці Карелії, Ленінградській та Архангельській областях Російської Федерації. Саме в тій державі, що іменується правонаступницею колишнього СССР, міжнародна громадськість уже понад півтора десятиліття поспіль у серпневі дні поминає душі праведників, противників більшовицького режиму та загалом усіх «без вини винних», закатованих за доби масових репресій. І от нині через кремлівську агресію вперше делегація з України не відвідала місця скорботи під Медвеж'єгорськом (урочище Сандармох), Санкт-Петербургом (Левашовське пустище) та на Соловках – місця, де в лихі ленінсько-сталінські часи замордовано десятки тисяч людей, серед них і українців – наше «розстріляне відродження»...
Світлу пам'ять убієнних співвітчизників прочани вшанували (і це також треба робити!) на теренах своєї держави, відвідавши тутешні, так би мовити, сандармохи... Причому вшанували всіх патріотів – і убієнних за часів Української революції 1917–1921 років та подальшого народовбивства (це Голодомор-геноцид, Великий терор тощо), і пом'янули в молитвах захисників Вітчизни, полеглих уже в наш час, у 2014-му...
На жаль, дотепер на багатостраждальному постсовєтському просторі мертвий хапає живого. Імперський монстр, як бачимо, відроджується в луб'янських гарячих головах і під брехливі мантри про якихось «фашистів» справжні агресори-рашисти уже силкуються підняти з домовини, неначе міфічного зомбі, свого спочилого попередника, що був червоною тюрмою народів. Та колесо історії, хвалити Бога, ще в ХХ столітті розчавило майже всі світові імперії – туди само дорога й примарному СССР.
Імперська форма держави (далі цитую Вікіпедію) «історично передує національній державі і несумісна з демократичною формою влади, правовим устроєм та громадянським суспільством». «Держать великую Империю – значит вымертвлять свой собственный народ, – застерігав росіян ще в 1990-му їхній же письменник Олександр Солженіцин. – Зачем этот разнопестрый сплав?.. Не к широте Державы мы должны стремиться, а к ясности нашего духа в остатке ее».
Авторові цих рядків п'ять років тому довелося особисто спостерігати на Соловках, як різко погіршувалося ставлення московського режиму до візитів делегацій української громадськості. Їх дедалі пильніше тримали в полі зору співробітники російської ФСБ. Офіцери спецслужби під виглядом туристів по двоє-троє тинялися навколо групи прочан, одягнених у вишиванки. Похмурі споглядальники записували промови на мітингах-реквіємах, круглих столах та інших заходах, підсилали своїх «навуходоносорів», організовували дрібні провокації. Не розуміючи української мови, ефесбешники скреготали зубами, коли виконував пісні наш бандурист, а потім нишком намагалися з'ясувати зміст його пісень – чи бува не ворожий. Українці посміювалися з тих потуг «кабичєгонєвишлістів» і скрушно хитали головами, співчуваючи російським демократам, бо ж і справді жити в «чекістській» державі – приємного мало.
Ні брудні провокації, ні «каральні» заходи на кшталт абсурдної заборони в'їзду на територію Союзної держави Росії та Білорусі київському публіцистові – автору книжок про Соловки і Сандармох – не зупиняли українців у їхньому прагненні вклонитися могилам земляків. І тільки цьогорічна військова агресія Кремля тимчасово внесла корективи в маршрут прощі, яка звично стартує з Києва. Тому в Біломор'ї у 2014-му читали молитви й покладали вінки до пам'ятників у дні помину переважно закордонні побратими – українці, які живуть у РФ. У цій святій справі Соловецьке братство морально підтримало їх, надіславши листа Товариству української культури «Калина», яке попри зрозумілі труднощі існує і активно діє в Карелії.
А новонароджена – тепер уже «домашня» – проща-2014 з відвіданням майже двох десятків меморіалів і місць скорботи розпочалася, як завжди, молитвою у Свято-Покровській Подільській церкві УАПЦ. Діставши благословення учасника багатьох поїздок на Соловки єпископа Вишгородського і Подільського Володимира (Черпака), гурт у вишиванках під національними прапорами вирушив у новому напрямку – через Поділля до Прикарпаття та на Волинь. У складі делегації – колишні політв'язні, активісти-просвітяни, вчені, громадські діячі, письменники, журналісти... Звичайно, в «екіпажі машини бойової» (себто в автобусі) були й загартовані прочани з досвідом, і люди, які вперше долучилися до учасників акції. Цьогоріч, до слова, в її проведенні сприяли організаторам Благодійний фонд «Велика родина» й кілька небайдужих патріотичних об'єднань (зрозуміло, що на прощі ніхто не розкошує: проживання й харчування переважно власним коштом, побут спартанський, три ночівлі, приміром, були в наметах просто неба).
Отже, найперша зупинка, як і планувалося, поблизу столичного Майдану Незалежності та вже розбарикадованої вулиці Інститутської – біля пам'ятника жертвам репресій 1930-х – початку 1950-х років. Під стінами колишнього Жовтневого палацу в молитві за Україну отець Дмитро (Каран) пом'янув (і щодня не раз поминатиме впродовж усієї прощі) героїв, полеглих на майданах країни, патріотів та вояків, які душу й тіло поклали за нашу свободу. Там же, біля пам'ятника-хреста, керівник поїздки голова Київського товариства політв'язнів і репресованих Григорій Куценко в напутньому слові наголосив на особливій важливості проведення патріотичних заходів у цей складний для Вітчизни час – так само, як важливо було боротися й перемагати на Майдані під час Революції гідності.
Далі – слово кобзареві. Серед перших пісень, що їх виконав на прощі бандурист Віталій Мороз, традиційна соловецька – «Чуєш, брате мій...». До речі, і сам Віталій, і багато хто з його побратимів-прочан – Євген Лупаков, В'ячеслав Тимченко та інші – були активними майданівцями.
Наступна зупинка – на Білоцерківщині, у славетних Мазепинцях, родовому селі гетьмана України Івана Мазепи. Молилися в меморіальному комплексі парку козацької слави, де на величному монументові сяє лаконічний напис: «Бог, Україна, Честь».
Далі братство завітало на ставищенську землю – в село Іванівку. Прочани поклали вінок на могилі жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Після меморіальних заходів – зустрічі з активом району й місцевою громадою, яку очолює Іванівський сільський голова, учасник соловецьких прощ Юрій Деркач. Народний колектив «Рідний край» привітав гостей зворушливою пісенною програмою. І ще – сердечно вдячні були «соловчани» за хліб-сіль та за солодкий дарунок гостинних селян – 6-літрову «діжечку» меду, яка знадобилася в далекій 9-денній дорозі.
Маршрут прощі проліг багатьма областями країни. «Цьогорічні відвідини Соловків унеможливила агресивна поведінка путінського режиму. Відтак народилась ідея патріотичного туру, – написала про акцію Соловецького братства хмельницька газета «Проскурів». – У кожному місті делегація організовує зустрічі з місцевими громадами, поширює знання про гіркі й героїчні сторінки нашої історії, знайомить з відповідною літературою, будить громадську думку щодо побудови сильної і демократичної України». Саме такими, насиченими спілкуванням і подіями, стали відвідання меморіальних місць на Вінниччині, Тернопільщині, Івано-Франківщині... Приміром, невеличке село Рахнівка в Гайсинському районі Вінницької області дало Україні трьох героїв! Тут народилися Василь Стус – поет і правозахисник, Сава Лабун – козак 4-ї гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, герой Другого Зимового походу. Родом з Рахнівки й десантник Збройних сил України Петро Коваленко, який 2 травня 2014 року під час проведення антитерористичної операції біля Слов'янська на Донеччині загинув від вибуху ворожої гранати, власним тілом врятувавши життя сімох однополчан. Йому було 20 років... У Гайсині учасники прощі спілкувалися з громадськістю, була там і солдатська мати, яка нещодавно втратила сина, що воював за незалежність України... Щемить серце, сльози заливають очі, коли бачиш, як мужня жінка, одягнена в камуфляжний однострій, співає: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...». І розумієш: нашого народу не здолати, не перемогти нікому – ні інтернаціоналу яничарів-найманців, ні озброєним до зубів батальйонам російської десантури, яка зухвало «блукає» нині на Сході та Півдні України.
...Дуже привітно й гостинно прийняли «соловчан» на своїй малій Батьківщині підприємець (він же водій, учасник багатьох прощ) В'ячеслав Тимченко та члени його працелюбної родини, яка має в Мар'янівці приватний заклад громадського харчування. Далі за планом – ночівля просто неба у Вінниці (наметове містечко спорудили біля автозаправної станції), а зранку – відвідання меморіалів у цьому обласному центрі. Делегація справила панахиди, пом'янула українських січових стрільців, жертв голодоморів і Великого терору 1937–1938 років та інших горезвісних комуністичних репресій. Їдучи на захід, учасники прощі відвідали на Хмельниччині Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж», де оглянули архітектурні пам'ятки старої фортеці й перший у нашій країні музей пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Унікальну експозицію створив подільський скульптор, заслужений художник України Микола Мазур: тут розміщено вражаючі скульптурні композиції, речові експонати, копії документів, фотоматеріали, що розкривають злочинну суть московсько-більшовицької політики геноциду – насильницької колективізації, спрямованої на упокорення українських селян та винищення їх голодом.
Того ж дня після організованого власними силами обіду просто неба й вітань, висловлених товариством на адресу Вашого автора (з нагоди дня народження), Соловецьке братство вирушило з Меджибожа до Хмельницького – на зустріч, що відбулася біля символічного Ангела скорботи. І далі, вже в Кам'янці-Подільському, в залі Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець» перед громадськими активістами, депутатами міськради виступили Григорій Куценко, представники Товариства «Просвіта», Спілки офіцерів України, «Меморіалу» Зоя Голота, Євген Лупаков, Олександр Корольов, а також головний редактор газети «Проскурів», автор книжки «Соловецький лабіринт» Богдан Теленько, голова ГО «Майдан» і власник видавництва «Медобори» Мирослав Мошак.
«У промовах звучали заклики до єднання, бережливого ставлення до історичної пам'яті, виховання патріотизму, – зазначила місцева преса. – Цьому зокрема слугуватиме видання Книги пам'яті «Соловецький мартиролог», яке анонсував Богдан Теленько». До слова, у згаданій книзі-дослідженні будуть оприлюднені прізвища жителів Поділля, що потрапили в жорна політичних репресій. Широкого розголосу набуде й відзначення 120-річчя від дня народження незламного борця з більшовицьким режимом Якова Гальчевського.
Наступного дня братство влаштувало ходу до Меморіалу скорботи в Кам'янці – на пошанування убієнних Голодомором. Можна багато розповідати про заходи, проведені в Коломиї, Івано-Франківську (Дем'янів Лаз), Тернополі, Кремінці, Берестечку... Там були і зворушливі зустрічі з просвітянами в Кремінці, і відвідання храмів, і молитви на козацьких могилах, і жалобна хода до місця останнього спочинку героя Небесної сотні 29-річного Сашка Капіноса на сільському кладовищі в його рідному Дунаєві... Усе це, як висловився священик, і є великою роботою душі, яку потрібно тримати в чистоті.
Хай же в цей нелегкий, а згодом і в омріяний просвітлий час, безсмертні душі убієнних синів і дочок нашого волелюбного народу допомагають українцям усвідомлювати, «чия правда, чия кривда і чиї ми діти»!
...Повернувшись із прощі, погортав видану в переддень Євромайдану публіцистичну книжку «Соловецький реквієм» і сам собою погляд зупинився на рядках про безсмертні душі... За асоціацією сплив у пам'яті знайомий мотив пісні про полеглих, як вартових – полеглих з тієї ще, як видно, не останньої війни, названої в СССР «Великою Вітчизняною»...
Хай же в цю важку для країни добу випробувань – у час Вітчизняної війни 2014-го – наші мертві нас не полишать у біді, хай допомагають героям у борні й надихають народ на творення щасливого, мирного майбуття! Хай зміцнюють нові покоління у святій вірі, що нація наша житиме, Україна – європейська, сильна, квітуча – постане! Тримаймо душі в чистоті!
Поделиться в социальных сетях