"Страна, где Соловки сделались лагерем, пыточной дыбой, душегубкой, а Дивеево — адской лабораторией, где изобретают водородную бомбу!"
( Лев Аннинский. 2003. )
"Перед розстрілом у 1934 році український письменник Микола Вороний вигукнув у відчаї: “Боже, за віщо?!” Через декілька років ці слова у своїй прощальній сповіді повторить Валер’ян Поліщук". (Євген Цимбалюк)
Боже, за віщо?!
Народе, за віщо?!
Ця ноша найважча –
ноша Христа.
Усім,
хто від смертних на голову вищий,
Завжди затуляли вуста.
Не звідаєш навіть:
Де чисті джерела,
де з брудом.
Хто – справжній герой,
а хто – замаскований кат,
"Я був за більшовиками, чи лучше за Совітом українських народних секретарів, бо не знав, що вони не українські, а грабіжницькі, борці проти українського всього... Тепер я зненавидів оту “красну гвардію”, що не питає, хто ти, може по міркуваннях більшовик, а тільки український – зараз розстрілює". (В Поліщук. Із щоденника)
Долети
До мети,
Моє слово,
на допитах хрещене.
Хай тобі,
наче Ною,
На пальмову вість
Пощастить,
Людям вір:
На шляху до прийдешнього
Розведуть не усі з них
Покірно мости.
Я ж зостанусь тут
Серед друзів незрадних
І недругів.
Я спізнаю ненависть,
Якої ще Всесвіт не знав,
Я сплету павутиння
Своїми останніми нервами
І вловлю накінець:
В чім моя перед людством вина?
Є вина.
Зізнаюся і каюся.
Не ламався душею...
Поделиться в социальных сетях