• Соловецкий книжный каталог: алфавитный список книг, брошюр, альбомов, журналов, газет, содержащих романы, повести, литературные сборники, научные статьи о Соловках (Соловецких островах).
Личное дело
Мануела Гретковська, польская писательница. Рисунок по фотографии www.nora-print.com Гретковская
Мануэла

(1964)

Родилась в Лодзи, изучала философию в Кракове, в 1988 выехала в Париж, где занималась средневековой антропологией. В 1990 г. дебютировала романом "Мы здесь эмигранты" (My zdjes emigranty). В начале 1990-х вернулась в Польшу, публиковала свои тексты в Elle, Playboy и других журналах. В 1997-2001 гг. жила в Швеции. Книги: "Метафизическое кабаре" (Kabaret Metafizyczny), "Парижское Таро" (Tarot paryski), "Полька" (Polka), "Европейка" (Europejka). (Ксения Владимирова. Мануэла Гретковская о Соловках. Онлайн-журнал "Культурный тренажер", Киев, 10.03.2006)

Коллаж выполнен по фото М.Гретковской, помещенной в газете "Львівська газета" (www.gazeta.lviv.ua, № 151, 25.09.2005).

Другие материалы о Соловках на украинском языке

"- Ікони я купую, продаю, бо знаюся на тому. ... Захід втратив душу, коли втратив ікону. Гай-гай, душу неможливо придбати і повісити на гачку. ... Я товстію, товстію, обростаю жиром, грішною матерією. Але у глибині душі я мрію про поменшання. Кеноза – знаєш таке слово? Бог, прийшовши на світ, поменшився, і ми, відходячи, мусимо стати малесенькими. Ікона є путівником до Неба. І я шукаю таку ікону, що відпровадить мене туди поменшеного.

- Розумію. Чи маєте ви, Владімір Дмітрієвіч, таку ікону? – я глянула на дошку зі святим Юрієм.

- То не та. Ця на продаж. Мою я все ще шукаю.

Соловки – Голгофа православ’я

Я думала, що Колдунов втомився розмовами і хоче далі слухати читання. Однак він перервав на півслові.

- У Соловецькому монастирі більшовики закатували монахів. Тисячі мучеників. Соловки – Голгофа православ’я. Так і було передбачено: "Поставте на цій горі монастир з волі Господньої. Спливе вона кров’ю невинних, наче Голгофа". У Соловках є невидимий хрест з Голгофи. Його реліквія – друзки. Ці друзки – спалені сірники, кинуті в куток вартовими. В’язні робили з них найменші ікони, інших вони не мали. Христос із почорнілою головою, у червоному плащі крові. Таку б я хотів мати, зрошену кров’ю мучеників. Гора Голгофа на старинном рисунке

- Я на цьому не розуміюся. Знаю тільки те, що написане у ваших книжках, але ж існує канон, чи не так? Сірник не може бути іконою.

- Ти бачила спалений сірник? Із похиленою головкою? Така ж похилена голова замученого Христа на Хресті. Він говорить про себе: "Я світло світу і вогонь палаючий, жертва тілопальна". Стара "дошка" почорніла від диму. Сірник також. Помальований рукою замучених, їхньою власною кров’ю, сірник стає іконою. Прийди завтра вранці, послухаєш. Ми зустрічаємося в невеликому гурті: отець Михаїл з церкви святого Сергія, теолог з Інституту св. Димитрія і один чоловік з Росії, з ГУЛАГу.

[...]

Можна було б здогадатися. Найціннішою колекцією Колдунова були сірники. Він показував їх одного дощового вечора. Виніс із спальні книгу – коробку, оправлену у басму. Він переховував скарб у домашньому сейфі. Відхилив обкладинку з вигравіюваним всередині написом: "Суд же такий, що світло на світ прибуло. Ів. 3, 19".

У перегородках лежали сірники. Спопелілі, наполовину обгорілі, деякі розмальовані. Вони помістилися б у звичайній сірниковій коробці. Я не сумнівалася: Колдунов на старості літ здивачів. До своєї фікції він доробив теорію. Мав з чого, прецінь перечитав тисячі книг про православ’я.

- Деякі немальовані. Нічого. Трубецькой написав: "Ікона має колір споглядання".

[...]

- Ти ж не можеш бути сліпою. Пам’ятаєш Трійцю Рубльова? Дух Святий, Бог-Отець і Христос у постаті Ангелів. Тут те ж саме, - пояснював він теологію сірника, - цурпалок – Христос, бо Він помер на Хресті. Голівка – Отець – він голова родини, і полум’я Духа Святого, зіслане на Апостолів. Запалений сірник – Трійця, яка горить у Єдності.

- Які з них соловецькі?

- Ми дискутуємо про це в нашому гуртку. Отець Михаїл має певні непрямі докази, духовні. Він блискучий екзерцист. Жоден дух від нього не сховається.

- Коли ви матимете певність, то припините пошуку? – Я непокоїлась про фінанси Колдунова. У лютому він спізнився з оплатою. Він купив у якогось нахаби "малесеньку ікону, ціннішу за золото", себто сірник до колекції.

- Певність? Певність не від світу сього. Тут може йтися тільки про віру. Від світу сього тільки брехня.

- Ви не відповіли мені. Я не віруюча. Я логічна. Чи після того, як ви знайдете сірник із Соловецького монастиря, ви припините колекціонувати сірники?

- Я не збираюся тобі нічого пояснювати, - обурився він моїм нахабством. – Посполитий умисел не втямить моїх намірів.

[...]

Я не хотіла залишати його самого.

- Ну йди вже. – Він відпровадив мене до передпокою.

- Може, це інфаркт?

- Ти думаєш, що я поспішаю до неба? Я маю мою ікону. Не маю тільки свічки. Потемки я не дійду. Ще заблукаю, - жартував він. Князь відчув себе краще, бо у своєрідний спосіб варнякав: - Пам’ятаєш, що ми читали в Булгакова? "Одвічною свічею є Матір Божа, яка приймає світло Господнє".

- Прошу, дозвольте залишитися.

- Пішла ти, - виштовхав він мене черевом за двері.

Я мусила залишитися. Тоді б він не помер тієї ночі.

[...]

Він сам туди (у готель) прийшов за своєю дружиною – Матір’ю Божою. Не я підпалила готель. Я тішуся, що пані Колдунова та син Колдунова успадкують маєток князя Владіміра. Всупереч тому, що, як мені відомо, він відписав його Церкві та на віднову монастиря у Соловках." (Мануела Ґретковська. "Ікона". Пристрасний коханець. Харків, 2005. С. 144-155)

Solovki weather forecast Follow us on Facebook Solovki Passional